Повідомте про помилки | Обмін банерами | Напишіть нам   
International Birth Defects Information Systems Вроджені вади - Синдроми - Мальформації - Аномалії
Мета: реабілітація і запобігання вродженим вадам, генетичним порушенням, вродженим аномаліям і порушенням розвитку

Мистецтво Навчання Вагітність

Затримка росту у дітей
(Growth Retardation in Children)


О.С. Зимак
Доцент кафедри педіатрії факультету післядипломної освіти
Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова

        Ріст людини є інтегральним показником здоров’я, показником гармонійної взаємодії систем організму. А відтак існує багато причин, що можуть, порушивши цю природну гармонію, викликати відхилення у рості дитини.
        Низький ріст – це гетерогенний, надто важливий та, часом, надзвичайно складний для діагностики стан, ключовою ознакою якого є значення росту більше ніж на 2 сигмальні відхилення нижче середнього для відповідної статі та раси.
        Більшість людей воліли б бути високими, оскільки високий зріст позитивно корелює із соціальним статусом, а також символізує здоров’я, плодовитість, успіх, хороше самопочуття, престиж, красу. Люди низького зросту в суспільстві сприймаються, як менш компетентні, ніж високі, як у дитинстві, так і в дорослому віці. Значна кількість дітей із екстремальними значеннями варіацій росту та фізичного розвитку загалом мають також і ряд психологічних проблем, які переважно і обумовлюють звертання за лікарською допомогою. Більшість низькорослих дітей – це здорові діти, що ростуть із нормальною швидкістю, обумовленою спадковими особливостями, переданими від батьків. Педіатр – найперший з усіх лікарів має спостерігати за ростом дитини та виявляти порушення цього процесу на ранніх стадіях. Уважне ставлення та психологічна підтримка з боку педіатра може зменшити ті психологічні проблеми, з якими, імовірно, можуть стикнутись діти низького росту у періоді пізнього дитинства та в періоді статевого дозрівання - критичному періоді розвитку особистості. До того ж, проблеми затримки росту слід намагатися вирішити до початку періоду статевого дозрівання, оскільки приріст за час цього періоду є сталою величиною, яка додається до зросту, наявного до початку пубертату. Таким чином, усунути дефіцит зросту, що виник у дитинстві, після початку статевого дозрівання уже неможливо.
        Згідно міжнародного консенсусу низький ріст класифікується на:

    • первинні порушення росту (обумовлені внутрішніми дефектами кісток та сполучної тканини внаслідок генетичного дефекту чи пренатального пошкодження і часто супроводжуються дизморфічними рисами та диспропорційною тілобудовою);
    • вторинні порушення росту (зумовлені факторами, що проявляються поза кістковою та сполучною тканинами – системні, ендокринні, метаболічні порушення, ятрогенні та психогенні порушення);
    • ідіопатичний низький ріст (діагностується у випадках, коли дитина має нормальну вагу та зріст при народженні, пропорційну тілобудову, не має ендокринних чи органічних порушень, психо-соціальних проблем та нормально харчується). Серед цієї категорії виділяють сімейну та несімейну низькорослість. Несімейний низький зріст у поєднанні із затримкою статевого дозрівання, зазвичай, визначають як конституційну затримку росту та дозрівання.

        Зрозуміло, що генетичні фактори відіграють принципову роль у різноманітних первинних та вторинних порушеннях росту і, можливо, частково в когорті ідіопатичного низького росту.
        Потребують чіткого розмежування поняття затримка росту, низькорослість, нанізм. За визначенням затримка росту, нанізм є патологічними станами, водночас, низькорослість - часто варіант норми.
        Характерною рисою сімейної низькорослості (спадкової) є відповідність кісткового віку хронологічному, нормальне статеве дозрівання та очікуваний ріст в межах сімейних величин. Конституційна затримка росту, навпаки, характеризується затримкою темпів окостеніння при нормальному статевому дозріванні та очікуваному рості, характерному для батьків. Такі пацієнти, як правило, мають родичів першого або другого ступеня із конституційною затримкою (вік менархе понад 15 років, досягнення остаточних ростових параметрів у чоловіків у віці понад 18 років).

Регуляція росту:

        У дитячому віці на ріст впливає багато чинників. Суттєве значення для майбутнього росту мають загальний стан, розміри та адекватність живлення плода протягом усього періоду внутрішньоутробного розвитку, аж до моменту народження. Генетичні фактори в антенатальному періоді, очевидно, не є суттєвими. Натомість, домінуюче значення мають: здоров’я матері, розміри матки, функція плаценти (плацентарне живлення) та загальний стан плода. На молекулярному рівні критичну роль для росту у внутрішньоутробному періоді, очевидно, мають інсуліноподібні фактори росту 1 і 2 (ІФР-1- замість раніше вживаного терміну соматомедин, ІФР-2) та їх рецептори, тоді як роль гормону росту є незначною.
        Гормон росту – пептид величиною 22 кілодальтони, є продуктом соматотропних клітин гіпофізу. Це основний регулятор росту в дитячому віці. Він необхідний, зокрема, для фази швидкого росту в періоді статевого дозрівання. Пульсуюча секреція гормону росту регулюється двома гіпоталамічними пептидами: ГР-рилізинг-гормоном, котрий стимулює, та соматостатином, котрий пригнічує секрецію. Після виділення гормон росту зв’язується з рецепторами гормону росту в печінці та інших органах-мішенях, що підвищує продукцію та вивільнення інсулін-подібних факторів росту. Останні циркулюють в крові в поєднанні з сімейством специфічних зв’язуючих протеїнів (ІФР-ЗП). Практичне клінічне значення має дослідження ІФР-1 та ІФП-ЗП-3. Розрізняють прямий та непрямий вплив гормону росту на ріст кістки. Прямий вплив полягає у стимулюванні диференціації прехондроцитів та місцевій продукції ІФР, які внаслідок своїх мітогенних властивостей стимулюють поділ клітин у ділянці ростової пластинки, що спричинює видовження кістки. Гормон росту має також специфічні метаболічні властивості, які не залежать від ІФР. Це стимуляція ліполізу, транспорту амінокислот у м’язах діафрагми та серця, а також контрінсулярні та азотзберігаючі властивості.
        У постнатальному періоді (перші місяці життя) головним стимулятором росту є харчування. Пізніше домінуючий вплив на ріст мають механізми генетичного контролю та продукція гормону росту, за умови, що харчування та продукція тиреоїдних гормонів є адекватними. Генетичні фактори визначають швидкість дозрівання та остаточний зріст у дорослому віці. У періоді статевого дозрівання статеві гормони та гормон росту забезпечують ростовий "стрибок" підліткового віку.

Частота:

        У світі найпоширенішою причиною низькорослості, на жаль, залишається порушення харчування. У США 2,5% населення є низькорослими. За даними найбільшого популяційного дослідження росту у дітей (Utah Growth Study, 1994), що охопило 115000 американських дітей, низькорослість було діагностовано у 555 (критерії – ріст менше 3 перцентиля, щорічний приріст менше 5 см). Причому тільки у 5 відсотків із них низький ріст був обумовлений ендокринними захворюваннями. 28% хлопчиків та 24% дівчаток мали конституційну затримку зросту, а у 18% хлопчиків та 16% дівчат сімейна низькорослість поєднувалась із конституційною затримкою.

Етнічні особливості:

        Визначають значні коливання показників росту. Так, високий камбоджієць буде низьким відповідно до значень росту норвежця. Проте основні причини низькорослості (такі як недостатнє харчування, хронічні та паразитарні захворювання) не мають етнічної специфіки.

Як оптимально контролювати ріст:

        Протягом усього дитячого та підліткового віку необхідно ретельно вимірювати зріст та масу тіла, починаючи із довжини та маси тіла при народженні, акцентуючи увагу на можливій пренатальній затримці росту, а результати відображати на перцентильній діаграмі. Лише в такий спосіб можна виявити відхилення від норми, оскільки порушення темпів росту є раннім та важливим симптомом, що може свідчити про наявність проблем. Вимірювання зросту слід проводити з використанням надійного ростоміра. Пацієнт повинен зняти взуття і гладко зачесати волосся. Для дітей, що не можуть стояти чи повністю випростатись (наприклад із спинно-мозковою килою, із контрактурами суглобів), альтернативним є вимірювання довжини довгих кісток руки на площині, або гнучкою стрічкою по дорзальній поверхні.
        Необхідно оцінити ріст обох батьків, найкраще із проведенням відповідних вимірів (при опитуванні чоловіки переважно збільшують свій зріст, а жінки зменшують свою вагу). Слід визначити, чи ріст дитини відповідає її генетичним задаткам, вирахувавши так званий належний кінцевий (середньородинний) зріст, використовуючи наступні формули для підрахунку:


Належний кінцевий зріст хлопця =   
зріст батька (см) + зріст мами (см) + 12
2

Належний кінцевий зріст дівчини =   
зріст батька (см) + зріст мами (см) - 12
2

        Після цього зріст батька, зріст матері та належний кінцевий зріст дитини відкладають на перцентильній ростовій діаграмі. Більшість здорових дітей матимуть кінцевий зріст у межах ± 5 см або 1-го стандартного відхилення від належного. Якщо дитина постійно росте вздовж перцентильної кривої, що відповідає межам належного зросту, можна запевнити батьків, що все нормально. Визначення темпів росту проводиться шляхом вимірювання зросту кожні 6 місяців життя, а у немовлят вимірювання довжини кожні 3 місяці.
        Слід оцінити співвідношення між хронологічним (паспортним) віком, ростовим, ваговим та кістковим віком. Вага є чи не найбільш мінливим показником, оскільки вона залежить від харчування. Тому, якщо з усіх показників найбільш аномальним виглядає саме ваговий вік, ростові проблеми, очевидно, обумовлені харчуванням. Якщо ж найбільше відстає саме ростовий вік, обстеження повинно бути спрямоване на пошук захворювань, що переважно впливають на зріст, а не на вагу (наприклад дефіцит гормону росту або тиреоїдних гормонів чи надмір кортизолу). Кістковий вік дає інформацію про ступінь розвитку скелета і потенціал для подальшого росту. Дівчата в середньому перестають рости після досягнення кісткового віку 14 років, тоді як у хлопців саме на кістковий вік 14 років припадає пік швидкості росту, а припинення росту відбувається після досягнення кісткового віку 16 років.
        Ваговий та ростовий вік мають значення лише для оцінки фізичного розвитку дітей та підлітків. Ростовий вік визначають відкладаючи на перцентильній діаграмі фактичний зріст дитини і проводячи горизонтальну лінію до перетину цієї позначки з 50-м перцентилем, встановлюючи таким способом середній вік для певного зросту.
        Важливим є також визначення співвідношення довжини верхнього та нижнього сегментів тіла (вимірювання сидячи), особливо у випадках із диспропорційною тілобудовою. В нормі це співвідношення дорівнює одиниці, перевищуючи її у випадку ахондроплазії чи гіпохондроплазії.
        Конституційна затримка росту і статевого дозрівання відображає вплив сімейних спадкових факторів. Ці діти ростуть з нормальною швидкістю, паралельно нижній ростовій перцентильній кривій, їх ростовий вік та кістковий вік однаково відстають порівняно з хронологічним віком. Початок статевого дозрівання часто також є запізнілим (хоча й не обов'язково).
        Характер росту дітей з конституційною низькорослістю є доволі своєрідним. У перші роки ці діти ростуть повільно. Однак після 3—4-річного віку темпи росту стають нормальними і дитина росте паралельно одній з нижніх ростових перцентильних ліній. Подібний стиль властивий також дітям з генетично обумовленою низькорослістю, з тією відмінністю, що їх кістковий вік відповідає хронологічному вікові. Темпи росту в них також нормальні, ріст відбувається вздовж однієї з нижніх ростових перцентильних ліній, а остаточний зріст відповідає межам середньо-родинного зросту. Якщо дотримуватись наведених вище рекомендацій, діти з первинною низькорослістю (конституційною затримкою росту чи генетично обумовленою низькорослістю) потребуватимуть лише психологічної підтримки. Періодичне визначення кісткового віку в поєднанні з його правильною інтерпретацією є обов'язковим, ефективним і дешевим методом спостереження за низькорослими дітьми протягом усього періоду росту. Наприклад, дитина низького зросту, в якої в сімейному анамнезі є пізній початок статевого дозрівання, не повинна мати кісткового віку, що дорівнює хронологічному (паспортному) вікові або є старшим за її ростовий вік. Так само кістковий вік дитини з генетичною низькорослістю не повинен перевищувати її хронологічного віку.
        Лікарів може збити з пантелику ситуація, коли низькорослі діти рано вступають у період статевого дозрівання. У них тоді суттєво зростає швидкість росту, і вони "піднімаються" на ростовій діаграмі, але потім раптово перестають рости і закінчують ріст з показниками, значно меншими від тих, на які можна було б сподіватись. Як правило, це є наслідком надмірно швидкого дозрівання кісток скелета, що скорочує час пубертатного росту. Неподоланий до початку періоду статевого дозрівання ростовий дефіцит призводить до зменшення остаточного зросту, оскільки приріст за час періоду статевого дозрівання додається до зросту на час початку пубертату. Іншими словами, зріст дорослої людини визначається зростом на початок періоду статевого дозрівання, швидкістю та тривалістю росту в пубертатному періоді і ступенем зрілості кісток скелета.
        Першою ознакою пубертату в дівчат є збільшення молочних залоз, і період ростового "стрибка" в них відбувається на 2 роки швидше, ніж у хлопців. Пікова швидкість росту в дівчат становить у середньому 8,3 см на рік і припадає на 3-ю стадію статевого дозрівання за Таннером. Якщо в дівчини в пубертатному періоді швидкість росту є меншою за 6 см/рік, вона потребує термінового обстеження, оскільки її приріст за час пубертатного періоду буде недостатнім, і остаточний ріст може бути нижчим за належний. Багато лікарів мають хибне переконання, що статеве дозрівання у низькорослої дитини може подолати дефіцит росту, що виник у дитячому віці, і забезпечити нормальний остаточний зріст. Насправді це не так. Приріст за час пубертату додається до зросту дитини на момент його початку. Таким чином, чим меншим є зріст на момент початку пубертату, тим нижчою буде людина в дорослому віці. Тому так важливо усунути дефіцит зросту до початку статевого дозрівання і забезпечити оптимальну швидкість росту протягом пубертатного періоду.
        У хлопців перші ознаки статевого дозрівання у вигляді збільшення розмірів яєчок з'являються в середньому на 6 місяців пізніше, ніж у дівчат. А ростовий "стрибок" у хлопців починається на 2 роки пізніше, ніж у дівчат. Пікова швидкість росту у хлопців становить у середньому 9,5 см на рік і припадає на кістковий вік 14 років та 4 стадію статевого дозрівання за Таннером. Більш пізній початок пубертатного ростового "стрибка" дає хлопцям додаткові 2 роки препубертатного росту. Відповідно, чоловіки в середньому на 13 см вищі за жінок.
        Прогноз стосовно остаточного зросту ґрунтується на зрості дитини та величині кісткового віку в конкретний момент і здійснюється за відповідними таблицями та програмами. Прогноз може бути ненадійним у дітей з патологічним ростом, суттєвим відставанням кісткового віку або при швидкому прогресуванні останнього.

Діагностичні критерії:

Методи діагностики:

        Діагностичні обстеження повинні бути індивідуалізованими, залежно від особливостей клінічних проявів у конкретної дитини.

  • Усім низькорослим дітям доцільно визначити рівень тироксину, ТТГ та антитиреоїдних антитіл (особливо це стосується дітей, яким планують проведення стимуляційних тестів на гормон росту).
  • Важливу інформацію можна отримати, визначивши ІФР-1 та ІФР-ЗП-3, однак їх рівень не завжди відображає дефіцит гормону росту. Якщо він буде нормальним, рішення про проведення стимуляційних тестів залежатиме від показників росту та суб'єктивного враження лікаря. Якщо ж рівень буде зниженим, слід виключити недостатнє харчування, оскільки стан живлення є одним з регуляторів рівня цих пептидів.
  • Загальноклінічні аналізи крові та сечі, що допомагають вчасно діагностувати аутоімунні, інфекційні, запальні захворювання, приховані онкологічні процеси, нирковий тубулярний ацидоз.
  • Визначення біохімічного профілю.
  • Проведення проби Швахмана (натрій та хлориди поту після стимуляції пілокарпіном) для виключення муковісцидозу.
  • Огляд слизових на предмет виразкового стоматиту, характерного для хвороби Крона та різноманітних порушень обміну вітамінів та мінералів.
  • Необхідно ретельно обстежити обличчя, оскільки єдиний центральний різець, роздвоєний язичок чи підслизова щілина піднебіння, наприклад, є маркером порушеного розвитку серединних структур обличчя, до яких відноситься і гіпофіз. Отож, дефіцит гормону росту або пангіпопітуїтаризм можуть бути причиною затримки росту у цих випадках.
  • Рівень сироваткового трансферину та преальбуміну при недостатньому живленні.
  • Дослідження кісткового віку (рентгенографію китиці лівої руки) для визначення ростового потенціалу.
  • Обстеження четвертих метакарпальних кісток, вкорочення котрих спостерігається при синдромі Тернера, псевдогіпопаратиреозі, спадковій остеодистрофії Олбрайта.
  • Цитогенетичне дослідження (синдром Тернера, Дауна та ін.). Синдром Тернера може не мати яскравих клінічних проявів. Він трапляється з частотою 1 на 2500 дівчат. Терапію гормоном росту при цьому захворюванні треба починати в ранньому віці, щоб досягти кращих результатів.
  • Визначення концентрації лютеїнізуючого (ЛГ) та фолікулостимулюючого (ФСГ) гормонів корисне у випадках, коли кістковий вік сягає щонайменше 11 років у дівчаток та 12 років у хлопчиків. Значно підвищені їх рівні (патологічний гіпергонадотропний гіпогонадизм) вказують на гонадну дисфункцію та несприятливий прогноз щодо спонтанного статевого розвитку (синдром Тернера, Кальмана). Затримка росту, пов’язана із однобатьківською дисомією по 7 хромосомі (синдром Рассела-Сільвера), 15 (синдром Прадера-Віллі), 20 хромосомі та ін.
  • У пацієнтів з повнотою, що повільно ростуть і мають кушингоїдні риси, доцільно визначити вміст кортизолу в добовій сечі та рівень кортизолу в сироватці крові в пізні вечірні години.
  • До початку терапії гормоном росту завжди слід провести ядерно-магнітно-резонансне обстеження гіпоталамо-гіпофізарної ділянки.
  • Визначення рівня гормону росту має свої особливості, зумовлені, насамперед, пульсуючим характером його секреції з інтермітуючими піками після фізичних навантажень, їжі з подальшою гіпоглікемією, під час глибокого сну. Щоб результати були достовірними, варто переконатись, що стан дитини еутиреоїдний, і у неї немає серйозних супутніх захворювань чи психо-соціальної пригніченості. Фізіологічними стимуляторами викиду гормону росту є сон, фізичне навантаження. Рівень гормону росту в сироватці крові, взятій протягом 20 хвилин після інтенсивних фізичних навантажень у більшості здорових дітей підвищений, зростає він також і через 45-90 хвилин після засинання. Ці тести інформативні тільки для скринінгу. Тому після встановлення базального рівня секреції (менше 10 мг/дл) проводять провокацію L-допою, аргініном, пропранололом з глюкагоном, клонідіном чи епінефрином з подальшим визначенням у серії проб (на 30, 60, 90, 120 хвилинах) стимульованого рівня гормону росту. В нормі реакція на стимуляцію проявляється збільшенням вмісту гормону росту понад 10 нг/мл, іноді до 30 нг/мл. Якщо ж при фармакологічній стимуляції рівень гормону росту не збільшується більше 7-10 гн/мл у всіх пробах, то це є доказом класичного соматотропного дефіциту. Вказані тести є лікарською процедурою і проводяться в умовах ендокринологічного стаціонару!
  • У низькорослих дітей з високим рівнем гормону росту в сироватці крові і низькими концентраціями ІФР-1 та ІФР-ЗП-3 доцільно визначити рівень білка, що зв'язує гормон росту. Це дослідження допомагає діагностувати синдром Ларона — нечутливість рецепторів до гормону росту.
  • Якщо пацієнт має непропорційну будову тіла або аномалії скелета, треба провести рентгенологічне дослідження кісток скелета.
  • Слід зібрати інформацію про загальну калорійність раціону пацієнта та вміст білка в ньому.
  • Дітям з розладами живлення та ознаками психологічного стресу доцільно проконсультуватись у психолога.

Основні принципи терапії затримки росту у дітей:

        Пропорційна низькорослість зі зниженим співвідношенням вага/зріст. Найчастішою загальною причиною є недостатнє харчування. Проблема вирішується збільшенням калоражу і наданням відповідної консультативної допомоги. Залежно від безпосередньої причини лікування може різнитися: елімінаційна дієта при целіакії, протизапальна терапія при синдромі Крона, специфічна терапія при синдромі порушеного кишкового всмоктування або терапія гормоном росту при хронічній нирковій недостатності. Діти, у яких низькорослість обумовлена психосоціапьними причинами, можуть виглядати подібно до дітей з дефіцитом гормону росту. Разом з тим ці діти є худорлявими, сумними, часто — з дефектами поведінки (порушенням сну, енкопрезом, спотвореним апетитом тощо). Єдине, чого потребують такі діти, — це позбавити їх від психотравмуючої ситуації вдома або помістити у прихильніше до них середовище. Лікування інших хронічних захворювань (наприклад муковісцидозу, серцевих захворювань, цирозу печінки чи ВІЛ-інфекції) проводять за індивідуальними програмами.
        Непропорційна низькорослість. Є повідомлення про короткочасне пришвидшення росту на тлі терапії гормоном росту в пацієнтів із дисплазією скелета — ахондроплазією чи гіпохондроплазією. Рішення про застосування агресивних операцій, метою яких є видовження кісток нижніх кінцівок, повинен приймати сам пацієнт у підлітковому віці. Такі операції мають виконувати кваліфіковані та досвідчені ортопеди. Запорукою успішного результату, серед іншого, є психологічна підтримка як до операції, так і після її проведення.
        Якщо є ознаки рахіту, призначають вітамін Д. При гіпофосфатемічнму рахіті призначають вітамін Д у комбінації з препаратами фосфору. Останнім часом застосовують менші дози фосфору, щоб уникнути розвитку третинного гіперпаратиреозу та нефрокальцинозу.
        У деяких дітей з патологією спинного мозку (наприклад, при менінгоцеле, спондилодисплазії або внаслідок радіоактивного опромінення) може розвинутись передчасне статеве дозрівання. У такому разі, щоб зберегти ростовий потенціал, застосовують аналоги гонадотропін-рилізинг-гормонів. При декомпенсованій гідроцефалії (що вимагає проведення шунтування) ризик дефіциту гормону росту зростає. У лікуванні цієї патології можна застосовувати гормон росту.
        Дефіцит росту, обумовлений соматотропною недостатністю з 1985 року у всьому світі ефективно лікується при допомозі генно-інженерного гормону росту людини (нордитропін, хуматроп, генотропін, сайзен). У першій рік замісної терапії діти виростають на 10-12 см, дещо знижуючи темпи середньорічного приросту у подальшому (5-6 см щорічно). При тривалому та систематичному лікуванні пацієнти досягають нормальних кінцевих параметрів росту. З урахуванням добового фізіологічного ритму гормон росту вводиться щоденно перед сном (20-22 год.) із розрахунку 0,1 Од/кг маси тіла. Для введення препарату використовуються зручні мультидозні шприц-ручки. При пангіпопітуїтаризмі проводиться комплексна замісна терапія гормоном росту, статевими та тиреоїдними гормонами.
        Дефіцит росту, обумовлений специфічними синдромами. При синдромі Тернера застосування гормону росту в дозі 0,375 мг/кг/ тиждень, як правило, приводить до збільшення остаточного зросту в середньому до 152 см. Терапія гормоном росту виявилась успішною для короткочасного пришвидшення росту при внутрішньоутробній затримці розвитку, однак її ефективність щодо поліпшення остаточного зросту все ще невідома. Передчасне статеве дозрівання лікують аналогами гонадотропін-рилізинг-гормонів. Гормон росту нерідко призначають при синдромах Нунан чи Прадера-Віллі. У разі передчасного статевого дозрівання на тлі синдрому Сільвера-Рассела застосовують гормон росту або комбінацію останнього з аналогами гонадотропін-рилізинг-гормону. При хворобі Дауна, фетальному алкогольному синдромі чи синдромі Корнелії де Ланге специфічної терапії немає.
        Навіть без терапії пацієнти з конституційною затримкою росту і статевого дозрівання розвиватимуться нормально і досягнуть нормального росту, що відповідає їхньому генетичному потенціалу.
        Нормальні низькорослі діти. Ця група дітей є найбільш неоднорідною; це наслідок того, що іноді важко чітко віддиференціювати частковий дефіцит гормону росту від конституційної затримки росту і розвитку, або генетично обумовленої низькорослості, або гетерозиготної мутації рецепторів гормону росту. Справді, результати дослідження ефективності терапії рГР у нормальних низькорослих дітей виявились неоднозначними, оскільки пацієнти з цих змішаних груп по-різному реагують на терапію.
        Раніше вже було доведено, що реакція більшості нормальних дітей (зокрема тих, у кого результати стимуляційних тестів на гормон росту були нормальними) на терапію гормоном росту є дозозалежною, а найбільший приріст відбувається у перші 2 роки терапії.
        Однак вплив терапії на остаточний зріст залишається незрозумілим. Проведені дослідження свідчать, що призначення гормону росту дітям, у яких немає дефіциту інсуліноподібного фактору росту (ІФР)-І, суттєво не змінює остаточний зріст, психологічну чи соціальну адаптацію. Проте висловлюються думки, що дітей із особливо низьким зростом та малою швидкістю росту, зниженими рівнями ІФР-1 та ІФР-ЗП-3 та прогностично низьким остаточним зростом не слід позбавляти можливості отримувати терапію рГР лише тому, що результати фармакологічних стимуляційних тестів у них виявились нормальними.

        Хірургічне лікування:

Нагляд:

        Визначається етіологією затримки росту.

Прогноз:

  • Хороший у випадках так званих нормальних варіантів низькорослості.
  • Ряд хронічних захворювань можуть суттєво вплинути на кінцевий зріст у дорослому віці при запізнілому чи неефективному їх лікуванні.
  • Своєчасна діагностика та лікування гіпотиреозу забезпечує досягнення генетично запрограмованого зросту.
  • Лікування пацієнтів із класичним дефіцитом гормону росту ГР-рилізинг гормоном, розпочате щонайменше за 5 років до початку пубертату, дозволяє розраховувати на реалізацію ростового потенціалу.

Мутантні гени скелетних дисплазій з низьким зростом
(за Kant SG, Wit GM, Breuning MH)

Гени
Хромосоми
Захворювання
ADA
20q13.11
Недостатність аденозиндезамінази
AGPS, ARSE, DHAPAT, PEX7
2q31, Xp22.3.1, 6q22-q24
Хондродисплазія точкова, декілька форм
ALPL
1p34-p36.1
Гіпофосфатазія
CASR
3q21-24
Неонатальний гіпотиреоз
CBFA1
6p21
Клейдо-краніальный дизостоз
CDMP1 (GDF5)
20q11.2
Акромезомелічна дисплазія Хантера-Томпсона, акромезомелічна дисплазія Гребе, брахідактилія-тип С
CJL1A1, COL1A2
17q21.31-q22.7q22.1
Недосконалий остеогенез, декілька типів
COL2A1
12q13.11-q13.2
Спондилоепіфізарна дисплазія, декілька типів, дисплазія Кніста, ахондрогенез, гіпохондрогенез, синдром Стиклера 1, спондилоепіметафізарна дисплазія Страдвіка
COL9A2, COL9A3
1p32.2-33, 20q13.3
Множинна епіфізарна дисплазія, декілька типів
COL10A1
6q21-q22.3
Метафізарна хондродисплазія Шміда
COL11A1
1p21
Синдром Стиклера III
COL11A2
6p21.3
Синдром Стиклера II, ото-спондило-метаепіфізарна дисплазія
COMP
19p13.1
Псевдоахондроплазія, множинна епіфізарна дисплазія Фейербанкса, тип 1
CTSK
1q21
Пікнодизостоз
DTDST
5q32-q33.1
Діастрофічна дисплазія IB, ателостеогенез II, множинна епіфізарна дисплазія (АР)
EBP
Xp11.22-p11.23
Хондродисплазія точкова, Конраді-Хюнермана тип, CHILD (редукція кінцівок-іхтіоз)
EIF2AK3
2p12
Волькотта-Раллісона дисплазія
EVC
4p16
Синдром Елліса ван Кревельда, акродентальний дизостоз Вейерса
EXT1, EXT2
8q24.11-q24.13, 11p11-p12
Множинний екзостоз, декілька типів
FGF23
12p13.3
Фосфатемічний рахіт (АД)
FGFR3
4p16.3
Ахондроплазія, гіпохондроплазія, танатоформна дисплазія
FLJ90130
18q12-21.1
Псевдогіпопаратиреоз (синдром Олбрайта), фіброзна дисплазія (синдром МакКюна-Олбрайта)
HSPG2 (PLC)
1p36.1
Хондродистрофічна міотонія (синдром Шварца-Джампеля), диссегментарна дисплазія (Сілвермана-Хендмейкера)
IHH
2q35-36
Акро-капіто-феморальна дисплазія, брахідактилія, тип А1
LBR
1q42.1
Гідропс-ектопічна кальцифікація –"побитий міллю" вид – HEM (Грінберга дисплазія)
MATN3
2p23-24
Множинна епіфізарна дисплазія
NSDHL
Xq28
Синдром CHILD (редукція кінцівок - іхтіоз)
PAPSS2(SK2)
10q23-q24
Спондило-епіметафізарна дисплазія, пакистанський тип
PHEX
Xp22.1-22.2
Гіпофосфатемічний рахіт, Х-зчеплений
PTHR1
3p21.1-p22
Метафізарна хондродисплазія Янсена, хондродисплазія Бломстранда
RMRP
9p12-p21
Гіпоплазія хрящів-волосся, метафізарна дисплазія без гіпотрихозу
ROR-2
9q22
Мезомелічна дисплазія, Робінова тип (АР), брахідактилія, тип Б
SEDL
Xp22.1-p22.2
Спондилоепіфізарна дисплазія тарда (Х-зчеплена)
SH3BP2
4p16.3
Херувізм (cherubism)
SHOX
Xp22.32-pter
Дизхондростеоз Лері-Вейля, мезомелічна дисплазія Лангера
SOX9
17q24.3-q25.1
Кампомелічна дисплазія
TLH1
17p12
Брука дисплазія 1
TRPS1
8q24.12
Трихо-рино-фалангеальний синдром I
TRPSI + EXT 1
8q24.12-q24.13
Трихо-рино-фалангеальний синдром II
WISP3
6q22-23
Прогресуюча псевдоревматоїдна дисплазія
*Гени розташовані в алфавітному порядку. Гени групи множинних дизостозів не включені.


Мутантні гени осі гіпоталамус-гіпофіз-гормон росту-інсуліноподібний фактор росту (за Kant SG, Wit GM, Breuning MH)

Гени
Хромосоми
Фенотипи
PIT1
3p11
Відсутній гормон росту, низький ТТГ, маленький гіпофіз
PROP1
5q
Низький гормон росту, пролактин 1, ТТГ, ФСГ, розміри гіпофізу зменшені або нормальні
HESX1
3p21
Септо-оптична дисплазія
LHX3
9q34
Відсутній гормон росту, пролактин 1, ТТГ, ЛГ, ФСГ, ригідність шийного відділу хребта
GHRHR
7p14
Відсутній чи низький гормон росту
GH1
17q23
Відсутній чи низький гормон росту, низький інсуліноподібний фактор росту 1
GHR1
5p12-p13
Низький чи підвищений гормон росту, низький інсуліноподібний фактор росту 1
IGFR1
12q22-24.1
Підвищений гормон росту, наявний чи низький ІФР-1
*Гени наведені в порядку їх прояву в осі гіпоталамус-гіпофіз-гормон росту.


Мутантні гени синдромів хромосомних розривів

Гени
Хромосоми
Захворювання
ATM
11q22.3
Атаксія-телеангіектазія
BLM
15q26.1
Синдром Блума
FANCA, FANCC, FANCD2, FANCE, FANCF, FANCG
6p21-22, 11p15, 9p1316q24.3, 9q22.3, 3p25.3
Анемія Фанконі
NBS1
8q21
Синдром хромосомних розривів Ніймегена


Література:

  1. Беникова Е.А., Бужиевская Т.И., Сильванская Е.М. Генетика эндокринных заболеваний.– К: Наукова думка, 1993.– С. 240-283.
  2. Касаткина Э.П. Задержка роста у детей. Дифференциальная диагностика и лечение (http://medi.ru/doc/05502.htm).
  3. Cassidy CM. The good body: when big is better. Med Anthropol 1991;13:181-213.
  4. Cogan JD, Phillips JA. Growth disorders caused by genetic defects in the growth hormone pathway. Adv Pediatr 1998;45:337-361.
  5. Dreyer SD, Zhou G, Lee B. The long and the short of it: developmental genetics of the skeletal dysplasias. Clin Genet 1998:54:464-473.
  6. Enders H. Chromosomal and genetic forms of growth failure. Baillieres Clin Endocrinol Metab 1992;6:621-643.
  7. Ezquieta B, Cueva E, Oliver A, Gracia R. SHOX intragenic microsatellite analysis in patients with short stature. J Pediatr Endocrinol Metab 2002;15:139-148.
  8. Hall CM. International nosology and classification of constitutional disorders of bone (2001). Am J Med Genet 2002;113:65-77.
  9. Heinrich UE. Intrauterine growth retardation and familial short stature. Baillieres Clin Endocrinol Metab 1992;6:589-601.
  10. Holm VA, Cassidy SB, Butler MG, Hanchett JM, Greenswag LR, Whitman BY, Greenberg F. Prader-Willi syndrome: Consensus diagnostic criteria. Pediatrics 1993:91:398-402.
  11. Kant SG, Wit GM, Breuning MH. Genetic analysis of short stature. Hormone Research 2003;60:157-165.
  12. Kuhlmann BV, Mullis PE. Genetics of the growth hormone axis. J Pediatr Endocrinol Metab 1997;10:161-174.
  13. Leiberman E, Pesler D, Parvari R, Elbedour K, Abdul-Latif H, Brown MR, Parks JS, Carmi R. Short stature in carriers of recessive mutation causing familial isolated growth hormone deficiency. Am J Med Genet 2000;90:188-192.
  14. Le Roith D, Bondy C, Yakar S, Liu JL, Butler A. The somatomedin hypothesis. Endocr Rev 2001;22:53-74.
  15. Ranke MB. Towards a consensus on the definition of idiopathic short stature. Horm Res 1996;45(suppl.2):64-66.
  16. Rappold GA, Fukami M, Niesler B, Schiller S, Zumkeller W, Bettendorf M, Heinrich U, Vlachopapadoupoulou E, Reinehr T, Onigata K, Ogata T. Deletions of the homeobox gene SHOX (short stature homeobox) are an important cause of growth failure in children with short stature. J Clin Endocrinol Metab 2002;87:1402-1406.
  17. Superti-Furga A, Bonafe L, Rimoin DL. Molecular-pathogenetic classification of genetic disorders of the skeleton. Am J Med Genet 2001;106:282-293.
  18. Woods KA, Camacho-Hubner C, Savage MO, Dark AJ. Intrauterine growth retardation and postnatal growth failure associated with deletion of the insulin-like growth factor I gene. N Engl J Med 1996;335:1363-1367.
Переглянуто редакційною колегією I.B.I.S.
26 травня 2005 р.

Дивіться також:



Будь-ласка, дайте відповідь на ці чотири питання:

Опитування
Хто Ви?
Лікар
Середній медпрацівник
Студент (інтерн)
Пацієнт
Батьки хворого
Зацікавлена особа
Працівник освіти


Подивитись результати
Опитування
Ваша оцінка нашого сайту ІБІС:
Відмінно
Добре
Задовільно
Погано


Подивитись результати
Опитування
Для чого Вам потрібна інформація?
Для роботи
Для навчання
Для догляду за хворим
З цікавості
Інше


Подивитись результати
Опитування
Чи Ви ще повернетесь на наш сайт?
Повернусь і буду рекомендувати сайт знайомим
Повернусь, бо потрібна інформація
Зайшов на сайт випадково
Не повернусь, бо не цікаво


Подивитись результати




American Medical AssociationClick to verify Birth Defects OMNI-Net Websites Наш сайт пропонує інформацію переважно з метою розповсюдження медичних знань. Не використовуйте його в якості єдиного джерела медичної інформації, або щоб самостійно змінити процес лікування. Завжди звертайтесь за порадою до Вашого лікаря.

|| Початок || Повідомте про помилки || Обмін банерами || Карта сайту || Попередження || Напишіть нам ||
|| Медицина - Мистецтво - Наука - Етика || Огляди || Список "Медичних слів" та "Слів" ||